15/86 Про стягнення заборгованості за поставлений природний газ - 01.10.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та доповнення до апеляційної скарги на рішення господарського суду Полтавської області від 01.07.2008 року у справі № 15/86 (суддя Пушко І.І.),

за позовом дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії

"Нафтогаз України", м. Київ,

до холдингової компанії "АвтоКрАЗ"у формі відкритого акціонерного товариства, м. Кременчук,

про стягнення 3361985,90 грн.,

У лютому 2003 р. дочірня компанія "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"звернулась до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до холдингової компанії "АвтоКрАЗ"у формі відкритого акціонерного товариства про стягнення 3361985,90 грн., з яких 3248275,00 грн. основного боргу, 43696,56 грн. пені, 60683,30 грн. інфляційних, 9331,04 грн. –3% річних. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача суму судових витрат.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 19.02.2003 р. позовну заяву дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"було прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 15/86.

Заявою № 31/10-1675 від 19.02.2008 р. (а.с. 4, т. 2), яка була прийнята судом першої інстанції, позивач зазначив, що відповідачем під час розгляду справи сплачено основний борг у розмірі 3248275,00 грн., також позивач змінив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача 43696,56 грн. пені, 148124,83 грн. інфляційних, 38012,15 грн. –3 % річних. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача суму судових витрат.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.07.2008 р. (суддя Пушко І.І.) у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3248275,00 грн. основного боргу провадження по справі припинено, в іншій частині позовних вимог було відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь відповідача 1642,54 грн. державного мита, 114,01 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що закінчився строк позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних збитків та 3 % річних, а також тим, що сторони шляхом обміну листами узгодили, що остаточною датою сплати коштів за поставлений газ є 01.04.2003 р., тому позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних та річних нараховані на суму боргу до 01.04.2003 р. задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням місцевого господарського суду, дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"звернулась до Київського міжобласного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 31/10-9275 від 11.07.2008 р. (вх. суду № 2-04/2/426/1496 від 25.07.2008 р.) та доповненнями до апеляційної скарги № 31/10-8586 від 21.07.2008 р. (вх. суду № 2-05/2466 від 01.08.2008 р.), в яких скаржник просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 01.07.2008 р. у справі № 15/86 в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення пені, інфляційних витрат та 3 % річних та прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, скаржник посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд не повністю з’ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права - статті 525, 526, 549- 551, 625 ЦК України, 193, 216, 217 ГК України (436-15) , та процесуального права - статті 4- 7, 34, 43 ГПК України.

01.08.2008 р. через відділ документального забезпечення суду за вх. № 2-05/2466 дочірня компанія "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"подала доповнення до апеляційної скарги № 31/10-8586 від 21.07.2008р. У доводах апеляційного оскарження позивач зазначає, що він звернувся до суду в межах строків позовної давності, отже відмова у позові є необґрунтованою. Крім того, за оцінкою скаржника, листування між сторонами суд першої інстанції необґрунтовано визнав внесенням змін до умов договору щодо остаточної дати оплати коштів за поставлений газ. Запропонована позивачем у листі дата для сплати боргу 01.04.2003 р. не є, за його оцінкою, зміною умов договору.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.08.2008 р., у складі суддів: головуючого судді Разіної Т.І., суддів Зеленіної Н.І. та Жук Г.А., прийнято до провадження апеляційну скаргу дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"та доповнення до апеляційної скарги на рішення господарського суду Полтавської області від 01.07.2008 року у справі № 15/86.

Відповідно до розпорядження першого заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.09.2008 року розгляд справи № 15/86 призначено здійснити у складі колегії суддів: головуючого судді –Разіної Т.І., суддів Агрикової О.В. та Зеленіної Н.І.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу № 6/18-84 від 20.08.2008 р., в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 19.05.2008 у справі № 19/349 - без змін.

01.10.2008 р. у судовому засіданні була оголошена вступна і резолютивна частини постанови, згідно ст. 85 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм права, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з прийняттям у справі нового рішення, яким позов задоволено, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.07.2002 року між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) було укладено договір № 06/02-903 (а.с. 10, т. 1) на постачання природного газу (далі - договір), за умовами якого, з урахуванням змін та доповнень внесених додатковими угодами до нього № 1 від 28.08.2002 року, № 2 від 02.09.2002 року, № 3 від 30.10.2002 року, № 4 від 16.12.2002 року, постачальник взяв на себе зобов'язання в 2002 році передати, а покупець - прийняти та оплатити природний газ за ціною 331,50 грн. за 1000,00 тис. куб. м.; за ціною 324,00 грн. за 1000,00 тис. куб. м. природного газу при умові споживання у звітному місяці природного газу в об’ємі більше 5000,00 тис. куб. м. (п. 1.1, 2.1, 5.1 договору зі змінами та доповненнями).

У відповідності до ст. 245 Цивільного кодексу Української РСР за договором поставки організація-поставщик зобов'язується передати у певні строки або строк організації-покупцеві (замовникові) у власність (в оперативне управління) певну продукцію згідно з обов'язковим для обох організацій плановим актом розподілу продукції; організація-покупець зобов'язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами.

На виконання умов договору, як свідчить акт прийому-передачі газу від 31.07.2002 року (а.с. 17, т. 1), з 01.07.2002 року по 31.07.2002 року позивач передав відповідачу 778,000 тис .м. куб. природного газу по ціні 331,50 грн. на суму 257907,00 грн.

Згідно акту прийому-передачі газу від 31.08.2002 року (а.с. 18, т. 1) з 01.08.2002 року по 31.08.2002 року позивач передав відповідачу 730,000 тис. м. куб. природного газу по ціні 331,50 грн. на суму 241995,00 грн.

Згідно акту прийому-передачі газу від 30.09.2002 року (а.с. 19, т. 1) з 01.09.2002 року по 30.09.2002 року позивач передав відповідачу 955,000 тис. м. куб. природного газу по ціні 331,50 грн. на суму 316528,50 грн.

Згідно акту прийому-передачі газу від 31.10.2002 року (а.с. 20, т. 1) з 01.10.2002 року по 31.10.2002 року позивач передав відповідачу 1678,000 тис. м. куб. природного газу по ціні 331,50 грн. на суму 556257,00 грн.

Згідно акту прийому-передачі газу від 25.11.2002 року (а.с. 21, т. 1) з 01.11.2002 року по 25.11.2002 року позивач передав відповідачу 1847,762 тис. м. куб. природного газу по ціні 331,50 грн. на суму 612533,10 грн.

Згідно акту прийому-передачі газу від 30.11.2002 року (а.с. 22, т. 1) з 26.11.2002 року по 30.11.2002 року позивач передав відповідачу 773,238 тис. м. куб. природного газу по ціні 331,50 грн. на суму 256 328,40 грн.

Згідно акту прийому-передачі газу від 31.12.2002 року (а.с. 23, т. 1) з 24.12.2002 року по 31.12.2002 року позивач передав відповідачу 1278,88 тис. м. куб. природного газу по ціні 324,00 грн. на суму 414 357,12 грн.

Згідно акту прийому-передачі газу від 23.12.2002 року (а.с. 24, т. 1) з 01.12.2002 року по 23.12.2002 року позивач передав відповідачу 6149,120 тис. м. куб. природного газу по ціні 324,00 грн. на суму 1992314,88 грн.

Всього за липень-грудень 2002 року по договору відповідачу було передано 14190,00 тис. куб. м. природного газу на загальну суму 4648275,00 грн.

Відповідно до п. 6.1 Договору остаточний розрахунок за фактично спожитий газ проводиться споживачем на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 10 числа місяця наступного за звітним.

Відповідач свої зобов'язання по оплаті природного газу виконав частково, сплатив позивачу за отриманий природний газ 1400000,00 грн. Не сплаченою залишилась сума боргу 3248275,00 грн.

Сума основного боргу за поставлений природний газ по договору в розмірі 3248275,00 грн. була добровільно сплачена відповідачем на користь позивача в повному обсязі після подання позову, під час розгляду справи судом першої інстанції, а саме 01.03.04 р. Відсутність заборгованості за договором № 06/02-903 відповідача перед позивачем підтверджується актом звірки розрахунків станом на 01.11.2005 р. (а.с. 20, т. 2) підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками. На підставі п. 1.1 ст. 80 ГПК України судом першої інстанції провадження по справі в цій частині позову правомірно припинено за відсутності предмету спору.

Сторони обумовили, (п. 7.2 договору), що в разі неоплати або несвоєчасної оплати спожитого природного газу у строки визначені п. 6.1 договору, відповідач сплачує на користь позивача, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. На підставі чого за період з 10.12.2002 року по 06.02.2003 року (58 днів), згідно розрахунку, позивачем заявлено до стягнення 43696,56 грн. пені.

Крім цього, позивачем подана заява про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних збитків та 3% річних.

В заяві позивачем висунуті вимоги про стягнення нарахувань індексу інфляції на суму боргу за період з грудня 2002 року по березень 2004 року на суму 148124,83 грн. та 3% річних за період з 11.12.2002 року по 01.03.2004 року в розмірі 38012,15 грн.

Згідно п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , правила цього кодексу про відповідальність за порушення договору застосовується в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цими Кодексами, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

Враховуючи наведене, до правовідносин у даній справі слід застосовувати норми Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) .

Відповідно до ст. 178 Цивільного кодексу Української РСР виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Частиною 1 ст. 179 Цивільного кодексу Української РСР неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Як вбачається з п. 7.2 договору, в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у п. 6.1 даного договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.

Позивачем було заявлено до стягнення пеню у сумі 43696,56 грн., розраховану за період з 10.12.02 р. до 06.02.03 р.

Статтею 214 Цивільного кодексу Української РСР визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення інфляційних нарахувань за грудень 2002 року - березень 2004 року на суму 148124,83 грн. та З % річних за період з 11.12.2002 року по 01.03.2004 року в розмірі 38012,15 грн.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, а також розмір позовних вимог щодо стягнення пені інфляційних нарахувань та З % річних, колегія суддів вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відмовляючи у позові щодо стягнення інфляційних витрат та З % річних, суд першої інстанції за заявою відповідача застосував до спірних правовідносин позовну давність.

Проте, за оцінкою колегії суддів, позивач звернувся до суду у межах строків позовної давності.

Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з відбитку календарного штемпеля на поштовому конверті (а.с. 28, т. 1), позивач здав позовну заяву до поштового відділення зв’язку 14.02.03 р. для направлення її до господарського суду Полтавської області.

Відповідно до ч. 5 ст. 87 Цивільного процесуального кодексу України, який діяв на час подання позову, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення скарга або необхідні для суду документи чи грошові суми здано на пошту.

Отже, з наведеної вище норми вбачається, що датою звернення до суду вважається дата подання позовної заяви до поштового відділення. Таким чином, датою звернення позивача з позовом про стягнення пені, інфляційних витрат та 3% річних за договором № 06/02-903 від 04.07.2002 р. у даній справі є 14.02.03 р., тому позивач звернувся до суду в межах трьохрічного строку позовної давності. Заява № 31/10-1675 від 19.02.2008 р. про збільшення розміру позовних вимог не містить додаткових позовних вимог, а лише збільшує розмір заявлених вимог у позовній заяві, з якою звернувся позивач 14.02.03 р. Тому неправомірно вважати пропущеним строк позовної давності у зв’язку з подачею позивачем заяви № 31/10-1675 від 19.02.2008 р.

За оцінкою колегії суддів, відмова у позові щодо стягнення інфляційних витрат та З % річних у зв’язку з пропуском строку позовної давності у даному випадку є необґрунтованою, оскільки позивачем такий строк не пропущено.

Відмовляючи у позові щодо стягнення пені, суд першої інстанції виходить з того, що сторонами шляхом обміну листами досягнуто домовленості, що остаточною датою сплати коштів за поставлений газ є 01.04.2003 р., тому позовна вимога щодо стягнення пені за період з 10.12.02 р. до 06.02.03 р. є необґрунтованою.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки лист № 31/10-2017 від 19.03.03 р. (а.с. 36, т. 2) дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", який містить пропозицію здійснити погашення заборгованості з розстрочкою до 01.04.2003 р. не свідчить про домовленість сторін змінити умови договору та не звільняє відповідача від встановленого договором обов’язку сплатити пеню за прострочення виконання грошового зобов’язання.

У листі № 780-51/11 від 27.03.2003 р. (а.с. 36, т. 2) холдингова компанія "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства погоджується на розстрочку сплати заборгованості до 01.04.2003 р. та зазначає: "даний лист вважати невід’ємною частиною договору № 06/02-903 від 04.07.2002 р.". Проте, така примітка у листі зроблена відповідачем в односторонньому порядку, тому не свідчить про двостороннє волевиявлення сторін щодо внесення змін до договору № 06/02-903 від 04.07.2002 р.

Відповідно до ст. 162 Цивільного кодексу Української РСР одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Суд першої інстанції зробив неправильний висновок про те, що листування сторін свідчить про внесення змін до договору № 06/02-903 від 04.07.2002 р., тому відмова у позові щодо стягнення пені є необґрунтованою.

Відповідно до Роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) "із змінами і доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 104 ГПК України неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Таким чином, апеляційна скарга дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"у справі № 15/86 підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 01.07.2008 року - скасуванню з прийняттям нового рішення, яким позов задоволено.

Державне мито за розгляд апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача згідно ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 85, 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд

Апеляційну скаргу дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на рішення господарського суду Полтавської області від 01.07.2008 року у справі № 15/86 задовольнити.

Пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Полтавської області від 01.07.2008 року у справі № 15/86 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"задовольнити.

Стягнути з холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства (м. Кременчук, вул. Київська, 62, код ЄДРПОУ 05808735) на користь дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"(м. Київ, вул. Полуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 43696,56 грн. пені, 148124,83 грн. інфляційних, 38012,15 грн. –3% річних, а також судові витрати: 2862,00 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства (м. Кременчук, вул. Київська, 62, код ЄДРПОУ 05808735) на користь дочірньої компанії "Газ України"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"(м. Київ, вул. Полуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 1149,17 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги.