440/1464/19 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, згідно з яким платнику податків збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів - 27.06.2023 Прийняття

23.04.2019 року Приватне акціонерне товариство "АвтоКрАЗ" (далі - позивач, ПП "АвтоКраз") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 19.12.2018 року № 0016145112, яким нараховані штрафні санкції в загальному розмірі 8 422 767,67 грн за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на дві підстави для скасування оскаржуваного рішення контролюючого органу, які обумовлені тим, що податкові накладні, які зареєстровані з порушенням граничного строку, передбаченого статтею 201 Податкового кодексу України не підлягають наданню отримувачу (покупцю), а також тим, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.09.2018 року у справі № 917/814/16 відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ "АвтоКрАЗ" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Полтавській області № 0016145112 від 19.12.2018 року в частині застосування штрафу у сумі 8 360 096, 20 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги Головного управління ДПС у Полтавській області (в частині задоволених позовних вимог), скаргу задоволено. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 року по справі № 440/1464/19 скасовано в частині задоволених позовних вимог, та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" - відмовлено. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2019 року по справі № 440/1464/19 - залишено без змін.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до того, що перебуваючи в судовій процедурі банкрутства, на позивача розповсюджуються вимоги мораторію в частині звільнення від нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, на думку скаржника, штрафні санкції, нараховані за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних фактично є податковою вимогою контролюючого органу і документом, що містить майнові вимоги, за яким стягнення здійснюється в судовому порядку, а тому стягнення боргу на її підставі заборонено протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Також скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції вже встановлену судову практику з аналогічних питань, яка знаходить своє відображення у постанові Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі 826/22478/15, постанові Верховного Суду від 03 травня 2019 року у справі № 804/13891/15, постанові Верховного Суду від 28 травня 2019 року у справі № 2340/4137/18.

В надісланому на адресу суду 20.04.2020 року відзиві на касаційну скаргу відповідач, заперечуючи проти задоволення касаційної скарги посилався на те, що податкове повідомлення рішення від 19.12.2018 № 0016145112, прийнято за результатами акту перевірки від 19.11.2018 № 11533/16-31-51-12/05808735, тобто порушення встановлено у листопаді 2018 року, а застосування штрафної санкції та обов`язок зі сплати настав у грудні 2018 - після порушення провадження у справі про банкрутство (24.09.2018 року). Посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 15 листопада 2019 року у справі №580/1371/19 (адміністративне провадження №К/9901/29446/19) зазначив, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань з податків і зборів, які виникли після введення мораторію, а тому відповідачем правомірно нараховано позивачу штрафні санкції.

Верховний Суд перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи позивача, а також правильність застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року відкрито провадження у справі № 917/814/16 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (том 2, а.с. 214-224).

Згідно з податковим повідомленням-рішенням №0016145112 від 19.12.2018, з приводу правомірності якого виник спір, до позивача, за результатами камеральної перевірки даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість ПрАТ "АвтоКрАЗ" за 2017-2018 роки, зафіксованої актом перевірки від 19.11.2018 № 11533/16-31-51-12/05808735 (а.с.18-20), застосовані штрафні (фінансові) санкції (штраф) на загальну суму 8 422 767,67 грн (а саме: у розмірі 10% на суму 5900555,25 грн (затримка до 15 календарних днів); у розмірі 20% на суму 2 522 212,42 грн (затримка від 16 до 30 календарних днів) за порушення граничного строку, встановленого статтею 201 Податкового кодексу України для реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (33). Перелік податкових накладених наведений в акті перевірки від 19.11.2018 р. № 11533/16-31-51-12/05808735, а також в наданому судам попередніх інстанцій розрахунку фінансових санкцій за результатами перевірки (т.1 а.с. 18-20, 34).

Судами встановлено, що обставини щодо несвоєчасної реєстрації податкових накладних, так само як і розмір застосованих штрафних (фінансових) санкцій, позивачем не заперечувалися під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій.

Задовольняючи адміністративний позов і скасовуючи податкове повідомлення-рішення в частині застосування штрафу у сумі 8 360 096, 20 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що порушення позивачем термінів реєстрації податкових накладних (окрім податкової накладної № 30 від 02.10.2018 року) мало місце до введення мораторію на задоволення вимог кредиторів (24.09.2018 року), отже на нарахування штрафних санкцій у сумі 8 360 096,20 грн розповсюджується дія мораторію.

Суд апеляційної інстанції, не погодившись із таким висновком суду першої інстанції, та відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, дійшов висновку про те, що обов`язок позивача з реєстрації податкових накладних у ЄРПН, встановлений ст. 201 ПК, є складовою податкового обов`язку платника податків, що регулюється спеціальним кодифікованим актом - ПК та не є грошовим зобов`язанням або зобов`язанням щодо сплати податків і зборів. Оскільки штраф за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних є мірою відповідальності, що не пов`язана із невиконанням грошового зобов`язання або зобов`язання щодо сплати податків і зборів та спрямована на забезпечення виконання обов`язку позивача із своєчасної реєстрації податкових накладних в ЄРПН, то на нього не поширюється дія мораторію. Таким чином, незважаючи на дію мораторію позивач зобов`язаний виконувати свій податковий обов`язок щодо реєстрації податкових накладних та нести встановлену законом відповідальність у вигляді штрафу за порушення такого обов`язку. Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Із вищенаведеного вбачається, що вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції фактично встановив, що порушення позивачем термінів реєстрації податкових накладних мало місце як до так і після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів (24.09.2018 року), а суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обов`язок позивача з реєстрації податкових накладних у ЄРПН не є грошовим зобов`язанням або зобов`язанням щодо сплати податків і зборів, а тому, незважаючи на дію мораторію позивач зобов`язаний виконувати свій податковий обов`язок щодо реєстрації. При цьому, доводи касаційної скарги обґрунтовані виключно тим, що перебуваючи в судовій процедурі банкрутства, на позивача розповсюджуються вимоги мораторію в частині звільнення від нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, оскільки штрафні санкції, нараховані за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних фактично є податковою вимогою контролюючого органу, а тому стягнення боргу на її підставі заборонено протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Колегія суддів з приводу викладеного зазначає наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року відкрито провадження у справі № 917/814/16 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (том 2, а.с. 214-224).

Правовий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів регулювався статтею 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року № 2343-XII (далі - Закон № 2343).

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження (проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна (частина 2 статті 19 Закону № 2343 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1404-VIII від 02.06.2016 (1404-19) ).

Абзацами третім, четвертим частини третьої статті 19 Закону № 2343-ХІІ окрім іншого встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Окремо в частині п`ятій цієї статті застережено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

При цьому, у відповідності до підпункту 14.1.39 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Отже Закон № 2343-ХІІ (2343-12) передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов`язань (в даному випадку штрафних санкцій), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань до дня введення мораторію.

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про те, що порушення позивачем термінів реєстрації податкових накладних мало місце як до так і після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів (24.09.2018 року), не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки штрафна (фінансова) санкція за порушення строків реєстрації податкових накладних (яка по суті є грошовим зобов`язанням), застосована до позивача у грудні 2018 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство (24.09.2018 року). Отже фактично суд першої інстанції за наслідками розгляду справи невірно встановив початок грошових зобов`язань, з якими законодавець пов`язує відлік події, яка зупиняє їх виконання, отже передчасно задовольнив позов в оскаржуваній частині.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що обов`язок позивача з реєстрації податкових накладних у ЄРПН не є грошовим зобов`язанням і незважаючи на дію мораторію позивач зобов`язаний виконувати свій податковий обов`язок щодо реєстрації також дійшов помилкового висновку. Але, за наслідками розгляду справи вірно зазначив із посиланням на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 19.11.2019 р. по справі № 580/1371/19 (провадження № К/9901/29446/19) про те, що боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом. Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду постановою 16.09.2020 у справі №826/3106/18 (провадження №11-1272апп19) підтвердила вже сформовану Верховним Судом у складі колегії суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.10.2019 в адміністративній справі №2340/4157/18 правову позицію щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на поточні зобов`язання боржника (зобов`язання, які виникли після введення мораторію). У пункті 61 постанови від 16.09.2020 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, до позивача правомірно застосовані штрафні санкції, термін виконання яких настав після дати введення мораторію.

Обставини в постановах, на які посилається скаржник в доводах касаційної скарги, не є подібними правовідносинам у даній справі, оскільки у справі 826/22478/15 предметом звільнення від нарахування штрафних санкцій була несплата грошових зобов`язань з орендної плати за землю і позивач у спірному періоді був визнаний банкрутом та була відкрита ліквідаційна процедура, яка передбачає інші наслідки. В іншій справі - № 804/13891/15, предметом позову було стягнення податкового боргу, який виник у період з червня по серпень 2015 року, тобто до винесення ухвали Господарським судом Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року про порушення справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Дніпродзержинська теплоелектроцентраль", отже в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 28 травня 2019 року у справі № 2340/4137/18 колегія суддів також не приймає, з огляду на наявну правову позицію, сформовану Великою Палатою Верховного Суду в постанові 16.09.2020 у справі №826/3106/18 (провадження №11-1272апп19), яка підтвердила вже сформовану Верховним Судом у складі колегії суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.10.2019 в адміністративній справі №2340/4157/18 правову позицію щодо нарахування (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на поточні зобов`язання боржника (зобов`язання, які виникли після введення мораторію).

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що як встановлено судами попередніх інстанцій, розмір штрафних санкцій не оскаржувався позивачем, отже судами правомірність обрахунку штрафних санкцій не перевірялася.

Попри це, колегія суддів зазначає, що в позовній заяві позивач посилався на те, що складені податкові накладні не підлягали наданню отримувачу (покупцю), про що містили відповідні вказівки і в запереченнях до акту перевірки позивач обґрунтував це тим, що пріоритетним направленням діяльності ПрАТ "АвтоКраз" є виконання державного оборонного замовлення, а Міністерство Оборони України (отримувач покупець) не є платником податку на додану вартість.

Суди першої та апеляційної інстанцій відхилили такі доводи позивача як підставу для звільнення від відповідальності у виді штрафних санкцій, оскільки за висновками судів попередніх інстанцій (із посиланням на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 816/1488/17) для звільнення від відповідальності, передбаченої пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України, необхідна наявність двох обов`язкових складових: податкова накладна не повинна надаватись отримувачу (покупцю) та, водночас, повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою). Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні ПрАТ "АвтоКрАЗ", які були предметом перевірки, містять нарахований податок на додану вартість, отже не відповідають умовам звільнення від відповідальності, передбаченої п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що 23 травня 2020 року набрав чинності Закон України від 16 січня 2020 року №466-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (466-20) (далі - Закон №466), яким внесено зміни до ст. 120-1 Податкового кодексу України (далі - ПКУ (2755-17) ), якими передбачено застосування штрафів за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної (далі - ПН) і розрахунку коригування до податкової накладної (далі - РК) в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН).

Пізніше, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб - підприємців" від 14 липня 2020 року № 786-IX (786-20) (набрав чинності 08 серпня 2020 року) до пункту 73 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" також було внесеною зміни.

Так, згідно з п. 73 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України (2755-17) , штрафи за порушення платниками податку на додану вартість граничного строку для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, за операціями, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість, операціями, що оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою, операціями, що не передбачають надання податкової накладної отримувачу (покупцю), а також податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами "а" - "г" пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, нараховані платникам податків протягом періоду з 1 січня 2017 року до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (466-20) , строк сплати грошових зобов`язань за якими не настав або грошові зобов`язання за якими неузгоджені (відповідні податкові повідомлення-рішення знаходяться в процедурі адміністративного або судового оскарження та грошові зобов`язання за ними не сплачено) станом на дату набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (466-20) , застосовуються в розмірі 1 відсотка обсягу постачання (без податку на додану вартість), але не більше 510 гривень.

Контролюючий орган за місцем реєстрації платника податку здійснює перерахунок суми штрафу і надсилає (вручає) такому платнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Виходячи зі змістовного та синтаксичного аналізу побудови наведених вище норм права, Верховний Суд, зокрема, в постанові від 15 червня 2021 року у справі № 640/5138/19 (адміністративне провадження №К/9901/13709/21) дійшов висновку, що таким чином законодавець мав на меті не лише уточнити й розширити перелік випадків, за яких платник податків звільняється від відповідальності, передбаченої пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України, а й убезпечити платників податків від надмірного тягаря відповідальності, встановленого раніше чинними положеннями п. 120-1.2 ст. 120 Податкового кодексу України, у випадках та за умов, наведених у пункті 73 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) .

Тобто законодавець передбачив ретроспективну дію положень пункту 73 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) в частині порядку застосування штрафів за порушення платниками податку на додану вартість порядку реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, за операціями, визначеними таким пунктом, яка проявляється в тому, що такі положення поширюють свою дію на всі штрафні санкції, нараховані платникам податків протягом періоду з 1 січня 2017 року до дати набрання чинності Законом №466-ІХ (466-20) , у разі, якщо відповідні податкові повідомлення-рішення перебувають у процедурі адміністративного або судового оскарження (без обмеження інстанційності судового розгляду) та грошові зобов`язання за ними не сплачено станом на дату набрання чинності цим Законом. При цьому, відповідно до вказаних змін, контролюючий орган за місцем реєстрації платника податку здійснює перерахунок суми штрафу і надсилає (вручає) такому платнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним) без вчинення будь-яких додаткових дій з боку контролюючого органу, тобто в силу закону.

До того ж, в постановах від 10 вересня 2020 року у справі № 520/3188/19 (адміністративне провадження № К/9901/874/20) та від 13 грудня 2022 року у справі № 460/14458/21 (адміністративне провадження № К/990/28048/22) Верховний Суд також сформував висновок, що законодавцем для цілей пункту 73 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України (2755-17) закріплено відмінне від загального (пункт 56.18 статті 56 ПК України) розуміння неузгодженого грошового зобов`язання, а саме - для цілей цієї норми грошове зобов`язання є неузгодженим протягом всієї процедури судового оскарження (без обмеження в суді якої інстанції знаходиться спір) за умови, що грошове зобов`язання за ними не сплачено.

За правилами частини третьої статті 341 КАС України, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Крім цього, відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

В свою чергу, вимоги частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Отже, враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення судів попередніх інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для з`ясування обставин, які є передумовою застосування наведених положень Закону № 466-ІХ (466-20) , а саме: чи підпадають податкові накладні, складені за операціями та відповідно до норм Податкового кодексу України (2755-17) , зазначених у пункті 73 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) , за несвоєчасну реєстрацію яких застосовано штраф, чи є сплаченою визначена спірним податковим повідомленням-рішенням сума штрафу на дату набрання чинності Законом № 466-IX (466-20) , з`ясувати позицію податкового органу щодо спірного акту індивідуальної дії, зокрема, встановити статус штрафних санкцій, застосованих цим рішенням на дату набрання чинності Законом № 466-IX (466-20) та з`ясувати чи було направлено Товариству нове податкове повідомлення-рішення у відповідності до положень пункту 73, підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) . Встановлення цих обставин є ключовими для вирішення даної справи та підлягає обов`язковому з`ясуванню судами попередніх інстанцій у цьому судовому процесі.