520/1450/2020 Про скасування постанови Головного управління Держпраці області про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю - 11.05.2023 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року (головуючий суддя: Бідонько А.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року (головуючий суддя: Перцова Т.С., судді: Русанова В.Б., Жигилій С.П.) у справі №520/1450/2020 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про скасування припису,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

05 лютого 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також позивачка) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області (далі також відповідач), у якому просила суд скасувати припис про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю № 20-01- 4310/0078 від 22.01.2020, яким зобов`язано ФОП ОСОБА_1 у строк до 2 березня 2020 року усунути порушення статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі також Закон № 875-ХІІ (875-12) ).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, позов задоволено.

Скасовано припис про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю № 20-01- 4310/0078 від 22 січня 2020 року.

30 листопада 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, у якій скаржник просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України (2747-15) ).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на офіційному веб - сайті Державної служби України з питань праці розміщений План заходів по здійсненню державного нагляду (контролю) Державної служби України з питань праці на 2020 рік. Відповідно до затвердженого Державною службою України з питань праці планову перевірку ФОП ОСОБА_1 доручено провести Головному управлінню Держпраці у Харківській області у період з 13 січня по 27 січня 2020 року з питань додержання законодавства у сферах зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю. Одночасно, відповідно до Плану заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) Державної служби України з питань праці на 2020 рік, ФОП ОСОБА_1 віднесено до суб`єктів господарювання високого ступеню ризику.

З метою виконання зазначеного плану Головним управлінням Держпраці у Харківській області видано наказ про проведення планової перевірки ФОП ОСОБА_1 від 21.12.2019 № 2366, на підставі якого оформлено направлення на проведення перевірки від 21.12.2019 № 02.03-03/3821. Копію направлення на проведення перевірки вручено представнику позивача.

Головним управлінням Держпраці у Харківській області 23.12.2019 засобом поштового зв`язку рекомендованим листом № 6102227685343 було направлено на адресу ФОП ОСОБА_1, зазначену у Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань повідомлення про проведення планової перевірки суб`єкта господарювання від 21.12.2019 № 02.03-03/3831, яке отримано 28.12.2019.

22.01.2020 відповідачем було проведено планову перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік, результати якої оформлено у вигляді акту №20-01-1402/0024 від 22.01.2020 року.

За результатами перевірки, на підставі наданих позивачем документів, зокрема табелів обліку робочого часу за період січень - грудень 2019 року, посадовими особами Головного управління Держпраці у Харківській області у відповідному акті зазначено, що середньооблікова чисельність працівників ФОП ОСОБА_1 у 2019 році складала 14 осіб, тобто кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" складає 1 особа, проте, в порушення вказаних приписів, позивач у 2019 році фактично не перебувала у трудових відносинах з особами з інвалідністю, що свідчить про невиконання роботодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за 2019 рік.

На підставі висновків вказаного акту, відповідачем було складено припис про усунення виявлених порушень № 20-01-4310/0078 від 22.01.2020, яким, відповідно до частини 7 статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у строк до 02.03.2020 усунути порушення статті 19 Закону України № 875 щодо невиконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Не погоджуючись із вимогами вказаного припису, позивачка звернулась до суду з цим позовом про його скасування.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем в період з 16.01.2020 по 22.01.2020 була проведена перевірка щодо додержання позивачем вимог законодавства з питань зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік. За результатами проведення вказаної перевірки ФОП ОСОБА_1 було отримано припис про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю № 20-01-4310/0078 від 23.01.2020, яким зобов`язано позивача у строк до 2 березня 2020 року усунути порушення статті 19 Закону № 875-ХІІ щодо невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Вважаючи зазначений припис необґрунтованим, протиправним та таким, що порушує її права, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

В свою чергу відповідач у відзиву на касаційну скаргу та в апеляційній скарзі зазначав, що позивач у 2019 році фактично не перебувала у трудових відносинах з особами з інвалідністю. Вважає, що виконанням нормативу з працевлаштування інвалідів є лише працевлаштування особи з інвалідністю на основне місце роботи шляхом укладення з нею трудового договору, при цьому обов`язок по працевлаштуванню покладається законодавцем виключно на роботодавців. Отже, лише подання до центру зайнятості звітності за формою № 3-ПН про вакантні посади для осіб з інвалідністю не є належним виконанням покладеного на позивача обов`язку, а тому відповідачем з метою недопущення в подальшому порушення вимог законодавства у сферах зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, було видано позивачу припис № 20-01-4310/0078 від 22.01.2020, яким зобов`язано останнього у строк до 02.03.2020 поінформувати Управління Держпраці про вжиті заходи щодо дотримання вищевказаних вимог статті 19 Закону № 875-ХІІ станом на 02.03.2020.

Додатково відповідач зазначив, що 27.02.2020 ФОП ОСОБА_1 на виконання вимог вказаного припису, надала відповідачу лист разом із звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою № 10-ПІ поданий до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, яким підтвердила, на думку відповідача, факт порушення нею у 2019 році приписів частини 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ. З огляду на викладене, вважає, що оскаржуваний припис відповідає вимогам статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, у зв`язку з чим позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 є такими, що не підлягають задоволенню.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

За позицією судів попередніх інстанцій, позивачем не було допущено порушень вимог чинного законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, з огляду на здійснення нею усіх необхідних дій направлених на створення умов для працевлаштування інвалідів та вжиття заходів, направлених на інформування відповідного центру зайнятості про наявність можливості працевлаштування осіб з інвалідністю.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та допустили порушення норм процесуального права.

Водночас скаржник акцентує увагу на тому, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання правового застосування приписів частин третьої, п`ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Покликається на те, що фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

За позицією скаржника, у розумінні вимог статті 19 зазначеного Закону виконанням нормативу робочих місць є укладення трудового договору з особою з інвалідністю, а отже норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем у 2019 році не виконано.

Також скаржник зазначає, що постанови Верховного Суду, на які послалися суди у своїх рішеннях, прийняті у справах правовідносини в яких не є подібними до правовідносин у цій справі.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11 лютого 2015 року (96-2015-п) , Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 7 Положення про Державну службу України з питань праці Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Як передбачено Положенням про Головне управління Держпраці у Харківській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань праці № 84 від 03.08.2018 року, Головне управління Держпраці у Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Відповідно до підпункту 11 пункту 4 Положення про Головне управління Держпраці у Харківській області управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за дотриманням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, законодавства про зайнятість населення та працевлаштування інвалідів у частині реєстрації у регіональному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів; виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" від 21 серпня 2019 року № 823 (823-2019-п) (далі - Порядок №823, який був чинним на час проведення перевірки).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 823, в редакції чинній на момент проведення інспекційного відвідування позивача, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Положеннями Порядку № 823 не визначено тип заходу - плановий чи позаплановий, а лише форму - інспекційне відвідування чи невиїзне інспектування.

Так, інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача.

Пунктами 16, 17 Порядку № 823 визначено, що за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі висновків акту №20-01-1402/0024 від 22.01.2020 відповідачем було складено припис про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю виявлених порушень № 20-01-4310/0078 від 22.01.2020, відповідно до якого згідно зі статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" зобов`язано позивачку у строк до 02.03.2020 усунути порушення статті 19 Закону України № 875 щодо виявленого порушення щодо невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Щодо наявності підстав для винесення припису про усунення позивачем вказаних порушень вимог статті 19 Закону № 875-XII, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Також частиною другою статті 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування (частина восьма статті 19 вказаного Закону).

Зі змісту вказаної норми закону вбачається, що повноваження щодо проведення перевірок стосовно виконання нормативу робочих місць було покладено на Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірний припис було прийнято відповідачем через невиконання ФОП ОСОБА_1 нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, що є порушенням частини першої статті 19 Закону № 875-XII. Водночас відповідач наполягає, що виконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, роботодавцем вважається працевлаштування особи з інвалідністю, для якої це місце роботи є основним.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18 -1 Закону № 875-ХІІ (875-12) державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Отже, обов`язок суб`єкта господарювання зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не є тотожним пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 5067-VІ (5067-17) ) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, роботодавець фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067-VІ наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 (z0988-13) затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Порядок № 316, у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05 грудня 2016 року № 1476 (z1726-16) ).

Згідно з приписами пункту 5 Порядку № 316 форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, водночас і запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

Доказами, які свідчать про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, є звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій.

Періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, між тим передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Також слід зазначити, що до обов`язків роботодавців з приводу забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулася до роботодавця або направлена до нього державною службою зайнятості.

Отже, відсутність такого направлення чи самостійного звернення особи з інвалідністю на підприємство з питань працевлаштування (укладення трудової угоди) виключає наявність порушення вимог чинного законодавства у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок відсутності працевлаштування останніх.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справа № 520/2875/2020.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем в ході проведення планової перевірки було надано відповідачу звітність за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", які подавались до Харківського міського центру зайнятості у 2019 році (17.01.2019, 20.02.2019, 12.03.2019, 09.04.2019, 22.05.2019, 26.06.2019, 22.07.2019, 12.08.2019, 17.09.2019, 25.10.2019, 14.11.2019, 27.12.2019), в тому числі з позначкою "вакансії для інвалідів", що підтверджується копіями звітів, наявними в матеріалах справи, та про що вказано самим відповідачем в акті №20-01-1402/0024 від 22.01.2020, на підставі якого прийнято оскаржуваний припис.

Таким чином, протягом 2019 року Харківський міський центр зайнятості був проінформований про наявність вакансій для інвалідів у ФОП ОСОБА_1 та мав можливість у 2019 році направляти відповідних осіб для подальшого працевлаштування.

Будь-яких доказів відмови позивача в працевлаштуванні осіб з інвалідністю матеріали справи не містять.

Отже, позивачкою здійснено всі заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю та надання копії звітів про попит на робочу силу, у строк, передбачений Порядком № 316.

Саме подання позивачем до центру зайнятості інформації про попит на робочу силу (вакансії) із вказівкою про підходящі для осіб з інвалідністю вакансії за формою № 3-ПН та вчинення інших дій, спрямованих на працевлаштування осіб з інвалідністю, свідчить про вчинення позивачем, як роботодавцем, усіх дій, необхідних для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що винесення спірного припису є протиправним.

Водночас, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, необґрунтованими є доводи відповідача стосовно наявності у позивачки обов`язку самостійного працевлаштування інвалідів, оскільки нормами діючого законодавства не передбачено обов`язку суб`єкта господарювання здійснювати самостійний пошук працівників, останній повинен створювати робочі місця для осіб з інвалідністю та направляти до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування таких осіб.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи наведене, Суд визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

За змістом статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.